Що таке Кіотський протокол?

Кіотський протокол — міжнародна угода, додатковий документ до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (1992), прийнятої в Кіото (Японія) в грудні 1997 року. Він зобов’язує розвинені країни та країни з перехідною економікою скорочувати або стабілізувати викиди парникових газів

Кількісні зобов’язания

Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону навколишнього середовища, заснованим на ринковому механізмі регулювання — механізмі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів. Перший період здійснення протоколу почався 1 січня 2008 року і тривав п’ять років до 31 грудня 2012 року.

Країни Додатку B Протоколу визначили для себе кількісні зобов’язання щодо обмеження або скорочення викидів на період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року. Мета обмежень — знизити в цей період сукупний середній рівень викидів 6 типів газів (вуглекислий газ, метан, фторуглеводородов, фторуглероди, закис азоту, гексафторид сірки) на 5,2% в порівнянні з рівнем 1990 року.

Основні зобов’язання взяли на себе промислові країни:

Євросоюз повинен скоротити выбросы на 8%

США — на 7%

Японія і Канада — на 6%

Страны Восточной Европы и Прибалтики — в среднем на 8%

Україна –зберегти середньо річні вкиди в 2008-2012 годах на рівні 1990 року

Кіотський протокол є міжнародним договором, який розширює Рамкову конвенцію Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату 1992 роки (РКЗК ООН) та зобов’язує держави-учасниці щодо скорочення викидів парникових газів, на основі наукового консенсусу, що (а) глобальне потепління відбувається і (б) воно Надзвичайно ймовірно, що викиди CO2 в атмосферу в основному спричинили це. Кіотський протокол був прийнятий в Кіото, Японія 11 грудня 1997 року і вступив в чинності 16 лютого 2005 р  Наразі підписало протокол 192 країни (Канада відкликала підпис у грудені 2012 Причиною було те, що США та Китай не ратифікували угоду а такж значні фінансові витрату урядом Канади у рамках спалти за викиди)

Основною метою кіотського протоколу  є боротьба  з глобальним потеплінням за рахунок скорочення викидів парникових газів, концентрацій в атмосфері  до рівеня  який  призупинить небезпечний антропогенний впливу на кліматичну систему» ​. Протокол заснований на принципі загальної, але диференційованої відповідальності: Це ставить зобов’язання по скороченню викидів в нинішніх розвинених країнах на основі дии вони історично відповідальні за поточні рівні парникових газів в атмосфері.

Перший період дії зобов’язань за Протоколом почався в 2008 році і закінчилося в 2012 році другий період зобов’язань був узгоджений в 2012 році, як відомо, поправки відомі як поправки в  Досі до протоколу, в якому 37 країни мають обов’язкові цілі: Австралія, Європейський союз (і його 28 члена ,Білорусь, Ісландія, Казахстан, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія та Україна. Білорусь, Казахстан та Україна заявили, що можуть вийти з Протоколу або не ввести законну силу Поправку з другою метою.  Японія, Нова Зеландія та Росія взяли участь у першому раунді Кіото, але не прийняли нових завдань у другому періоді зобов’язань.  Інші розвинені країни, які не мають другорядних цілей, є Канада (яка відмовилася від Кіотського протоколу в 2012 році) та Сполучені Штати (яка не ратифікувала Протокол). Станом на липень 2016 року 66 країн  прийняли поправку в Досі, тоді як набрання чинності вимагає прийняття 144 держав. З 37 країн із обов’язковими зобов’язаннями 7 ратифікували.

Переговори проходили в рамках щорічних конференцій з питань зміни клімату РКЗК ООН про заходи, які повинні бути прийняті після другого періоду дії зобов’язань завершується в 2020р  Це призвело до 2015 року прийняття Паризької угоди, який є окремим інструментом в рамках РКЗК ООН, а не поправки Кіотського протоколу.